EN 

Three days before the start of the war, I left for Poland because my boyfriend, Sergiy, felt that war was imminent. I boarded the last plane, and he met me there. He was obviously distressed. On February 24th, his friend called. I was sleeping, and in my dream, I heard, "Wake up! The war has started. Get up, get ready, come. We need to defend our country." I woke up, and my boyfriend said, "Go to sleep, everything is fine," but I looked at him, and he was troubled. I asked, "What happened?" and took the phone, reading about what was happening. I had a panic attack. He stood up and said, "I'm packing my things and going to Ukraine. You don't have the right to leave, you must stay here because it's safer here." We walked together through the town of Radom. I was supposed to go to work. Without looking me in the eyes, he said he would come to say goodbye. I saw the tears in his eyes. I went to work, but he didn't come. He called when he was already on the bus. HeIt was hard for him to leave. He couldn't say goodbye because I would see something was wrong. So, for the next 5 months, I stayed in Poland because he didn't allow me to return.
He called me and said they would have leave after Kharkiv, withdraw from Kharkiv – they were right at the Russian border. That's when I could return so I could see him. I packed my things and returned to Ukraine. Initially, I volunteered, helped others, then found a job. The guys had urgent needs for certain things. I thought, why not take care of it myself. The collections went well the first time, second, third, fourth. That's how I started understanding drones, rifles, and various other things. I realized I had strength. Initially, the collections were for my boyfriend and his unit. Then I collected for the "Azov" assault brigade. People who know me, military personnel, can approach me, and I organize collections for their needs. We calculate the amount needed, then organize the collection. I had collections totaling around a million hryvnias - drones, controllers, ground stations, batteries, charging stations.
All my relatives were in Ukraine. My dad returned from Poland, where he had traveled worldwide but came back three months after the start of the full-scale war and joined the volunteer headquarters. He still travels, helping children, soldiers, shelters for children, shelters for the elderly. They have various requests - transportation of drones and things needed for the brigade, or if someone can't transport something, he goes, picks it up, and delivers it.
What inspires me is that I am not standing aside. It was essential for me to help, be involved, fight on the front where I had strength. I felt the power in my work. I was good at it. I found what was needed, communicated with various military personnel, understood their needs.
I work in an online bookshop that specializes in military literature. I create content, process orders, make invoices, send packages, and simultaneously search for items requested. I don't have a fixed work schedule.

This store was created a long time ago, even before the full-scale war. This job is good for me because I am not tied to a specific location; I have the opportunity to come to Sergey and accompany him when they were sent to Bahmut or Kherson. I can come, spend time with him, and send him off to the front lines.
Military literature is very important; it provides the basics that you can later apply in practice. This is crucial because most of the necessary literature is often in English, and there is very little relevant literature in our language from which we can draw knowledge. For civilians, it provides a foundation, understanding the matter. If you are mobilized and go to war, you already have some knowledge.
We have books on psychological preparation, and this is important. Communication within the unit is crucial. You need to be able to communicate and work cohesively, so you have to consider psychological factors. If you don't manage these factors, a person burns out in war. In any aspect, psychology is about group dynamics. If you are psychologically prepared, you won't succumb to depression. If you are not psychologically prepared, it will be difficult because your loved ones are so far away. You are with your comrades, and communication is essential for successful teamwork.
The most painful thing, in some cases, are the indifference of people. The collection has to be fast because there are many urgent needs. You want to do things as quickly as possible. It's good if you can order from abroad; then you have time for preparations. However, most people are completely indifferent to this. They can't understand that you are living in this moment. You have no personal life; your life is in the phone, worrying from call to call. You live in constant stress. And you want to do what is asked as quickly as possible. People are not always involved and don't always understand that even the smallest donations are crucial. When you mark certain well-known people with a half-million audience, who subconsciously watch your stories, with the opportunity to donate some amount, and they ignore your story. In your story, there is a need that needs to be fulfilled. It is very demotivating. Indifference is the most motivating and demotivating thing at the same time.
Guys always say that I'm feminine, but I'm involved in such a significant matter. In reality, my world is magical, fairy-tale-like, but I fight and conquer these devices with such strength and aggression. It has always been their fascination. Guys always thanked me and said, "Thank you for being with us! We will never forget you; you will always be with us."
Despite all circumstances, women with military husbands or those waiting for their guys from the war occasionally need to give themselves mental rest. Not to give up, not to panic, always abstracting. And to understand that three health and your psychosomatics are very important.
The most important thing is support. When a husband cannot provide support due to the conditions he is in, there should always be close friends nearby. Stick to your loved ones, who will never let you fall into an emotional pit. Understand that you are fighting and moving forward. You are putting together a tiny piece of your heart into that shared cause among millions of people.
My biggest dream is, of course, victory. I would very much like our flag to wave in the brilliance of that victory, not in the blood shed by our soldiers. Of course, I want it to end as soon as possible. So that people don't lose themselves, don't lose their values.
I want the authorities to change so that goats don't led the people, and finally, peace, tranquility, and prosperity prevail in the country, something the entire country has been waiting for, for millions of people.
After the victory, I would like to join the reconstruction, rebuilding the cities that suffered. I would like to join the clearing of the territories that are currently occupied.
I also want to create a community for women who waited, are waiting, or were left behind, where they could come and share their feelings and understand that there are others who also experienced this. When you are in such a community, you feel safe and understand that everything can be overcome and that it is over.

UA

За три дні до початку війни я виїхала в Польщу. Тому що мій хлопець Сергій відчував, що почнеться війна. Я сіла в останній літак, там він мене зустрів. Він був весь стурбований. 24 лютого подзвонив його побратим. Я сплю і уві сні чую: «Вставай! Війна почалася. Вставай, збирайся, приїжджай. Треба боронити країну». Я прокинулася, а хлопець каже: “Спи, все добре”, але дивлюся на нього, а він стурбований. Я кажу: “Що сталося?” і беру телефон в руки і просто читаю, що відбувається. В мене починається панічна атака. І він встає і каже: “Я збираю речі і їду в Україну. Ти не маєш права виїжджати звідси, ти маєш бути тут, бо тут ти в безпеці”. Ми пройшлися з ним разом містом Радом. Я мала йти на роботу. Не дивлячись мені в очі, він каже, що зайде зі мною попрощатись. Я помітила в нього сльози на очах. Я пішла на роботу - він не приїжджає, не приходить. Подзвонив вже як був в автобусі. Він дуже важко добирався. Він не зміг зі мною попрощатися, бо це означало би, що він загине, що щось буде не так. І так весь той час 5 місяців я перебувала в Польщі тому, що він не дозволяв мені повернутися.
Коли в нього була перша ротація після Харкова, він подзвонив і сказав, що їм дадуть відпуску, виведуть з Харкова - вони були прямо під російським кордоном. Тоді я зможу повертатися, бо я зможу його побачити. Я образу зібрала речі і повернулася в Україну.
Перше я волонтерила, допомагала іншим, потім я знайшла роботу.
В хлопців виникли нагальні потреби в деяких речах. Я зрозуміла - чому б мені цим не зайнятися. Вийшло перший раз гарно збір закрити, другий, третій, четвертий. Так я почала розбиратися в дронах, в автоматах, в усіх різних таких штуках і зрозуміла, що в мене є сила. На перший час збори були для мого хлопця та його підрозділу. Потім в мене був збір для штурмової бригади “Азову”.
Люди, які мене знають, військові, можуть до мене звернутися і я тоді організовую збори за їх потреб. Підраховуємо суму скільки потрібно і тоді вже організовується збір. В мене було зборів на суму близько мільйон гривень. Дрони, пульти, наземні станції, акумулятори, зарядні станції.
Шукаємо - якщо не знаходиться по дешевшій ціні, то докупляємо те, що ще потрібно їм.
Мої всі рідні були в Україні. Тато повернувся з Польщі. Він їздив по всьому світу, але повернувся на третій місяць після початку повномасштабної війни і вступив в волонтерський штаб. Він до сих пір їздить - допомагає діткам, військовим, притулкам для дітей, притулкам для старших людей. Там також дають запити - перевозка різна: різних дронів і того, що передають необхідне в бригаду або машини хтось не може перевезти - то він їде, забирає, везе.
Надихає мене те, що я не стою в стороні. Для мене було дуже важливо, що я допомагаю, я залучена, я борюся на тому фронті, на якому я маю силу. Я відчувала силу в своїй роботі. В мене це добре виходило. Я знаходила те, що потрібно, комунікувала з різними військовими, людьми, розуміла їхні потреби.
Я працюю в книжковому інтернет-магазині. Це військова література. Я створюю контент, приймаю замовлення, оформлюю, роблю накладні, відправляю і паралельно займаюся пошуком того, що потрібно по запитах. В мене немає робочого графіка.
Цей магазин був створений давно. Ще до початку повномасштабної війни. Ця робота для мене хороша, бо я не прив’язана до певного місця, я маю можливість приїжджати до Сергія і проводити його, коли їх відправляли під Бахмут, в Херсон. Я маю змогу приїхати, побути з ним і відправити його на нульові позиції.
Ця військова література дуже потрібна - там є основи, які ти можеш потім застосувати в практиці. Це дуже важливо. Тому, що в більшості, література, яка потрібна, частіше зустрічається англійською мовою і дуже мало потрібної літератури саме в нас, з якої ми можемо черпати знання. Для цивільних це якісь основи, поняття, якесь розуміння тієї справи. Якщо будуть тебе мобілізувати, ти підеш на війну - ти вже будеш мати якісь знання.
Є у нас книги з психологічної підготовки і це важливо. Комунікація в підрозділі це дуже важлива річ. Ти маєш вміти комунікувати, маєш працювати злагоджено, тому ти маєш керуватися психологічними факторами. Тому що, якщо не керуватися цими факторами, людина вигорає на війні. В будь-якому плані психологія - це згрупування. Якщо ти психологічно підкований, то ти не будеш піддаватися депресії. Якщо ти психологічно не підкований, то тобі буде трохи важко, бо твої близькі, рідні далеко. Ти знаходишся з побратимами і комунікація - це залагодження між всіма людьми, що є невідʼємним для спільної успішної роботи.
Найбільше болить в деяких випадках байдужість людей. Тому, що збір не може тривати довго через те, що дуже багато потреб і вони є негайними. Ти хочеш зробити якнайшвидше. Добре, якщо ти замовляєш із-за кордону, тоді в тебе є час для зборів, для того, щоб закупити і ти чекаєш поки воно прийде. Ти бачиш більшість людей абсолютно не дотичні до того. Вони не можуть зрозуміти, що ти проживаєш в цей момент. В тебе немає твого життя. А життя твоє в телефоні - від дзвінка до дзвінка, турбуєшся. Ти живеш в постійному стресі. І ти хочеш зробити те, що просять і якнайшвидше. Не завжди люди залучені і не завжди розуміють, що навіть найменші донати дуже важливі. Коли ти, наприклад, позначаєш якихось відомих людей з півмільйонною аудиторією, які підсвідомо дивляться твої розповіді, у яких є можливість задонатити хоч якусь суму, переглядають і ігнорують твою розповідь. А в твоїй розповіді потреба, яку потрібно виконати. Це дуже сильно збиває з колії. Байдужість - це найбільше, що тебе мотивує і демотивує одночасно.
Хлопці завжди говорять, що я така жіночна, але займаюся такою великою справою. Насправді мій світ чарівний, казковий, але я з такою силою і агресією борюся і виборюю оці прилади. Це завжди було для них захоплення. Завжди хлопці дякували і казали: “Дякуємо, що ти в нас є! Ми тебе ніколи не забудемо, ти завжди будеш поряд з нами.”
Попри всі обставини жінки, які мають військових чоловіків або чекають на свого хлопця з війни - час від часу повинні давати собі перепочити ментально. Не здаватися, не панікувати, завжди абстрагуватися. І розуміти, що троє здоров`я і твоя психосоматика - це дуже важлива річ.
Найважливіше це підтримка. Коли чоловік не може дати підтримку через ці умови, в яких він перебуває - то завжди мають бути близькі, друзі поруч. Триматися своїх близьких людей, які ніколи не дадуть тобі впасти в емоційну яму. Розуміти, що ти борешся і ти йдеш вперед. Ти складаєш такий малесенький пазлик свого серця в ту справу спільну серед мільйонів людей.
Найбільша моя мрія - це звичайно перемога. Я би дуже хотіла, щоб наш прапор замайорів в блиску тієї перемоги, а не в крові, яку проливають наші хлопці. Звичайно, щоб це закінчилося якнайшвидше. Щоб люди не втрачали себе, не втрачали цінності.
Хочеться, щоб змінилася влада, щоб людьми не правили козли, і нарешті в країні запанував мир і спокій, і благополуччя, яке так давно чекає вся країна, мільйони людей.
Після перемоги я би хотіла доєднатися до реконструкції, відбудови міст, які постраждали. Я би хотіла до цього доєднатися в плані розчищення тих територій, які зараз окуповані.
Також хочу створити спільноту для жінок, які чекали, чекають, або які були покинутими, могли прийти і поділитися своїми відчуттями і розуміти, що серед них є ще такі люди, які також проживали це. Коли ти в такій спільноті, ти відчуваєш себе в безпеці і розумієш, що все можна пройти і що це скінчилося.

DK

Tre dage før starten af krigen rejste jeg til Polen, fordi min kæreste, Sergiy, følte, at krigen var nært forestående. Jeg boardede det sidste fly, og han mødte mig i lufthavnen. Han var synligt bekymret. Den 24. februar ringede hans ven. Jeg sov, og i min drøm hørte jeg: "Vågn op! Krigen er begyndt. Stå op, gør dig klar, kom. Vi skal forsvare landet." Jeg vågnede, og min kæreste sagde: "Sov bare, alt er godt," men jeg kiggede på ham, og han var urolig. Jeg spurgte: "Hvad skete der?" Jeg tog telefonen og læste om, alt det der skete. Jeg fik et panikanfald. Han rejste sig og sagde: "Jeg pakker mine ting og tager til Ukraine. Du har ikke ret til at forlade mig, du skal blive her, for her er du sikker." Vi gik sammen gennem byen Radom. Jeg skulle på arbejde. Uden at se mig i øjnene sagde han, at han ville komme for at sige farvel. Jeg bemærkede tårer i hans øjne. Jeg gik på arbejde, men han kom ikke. Han var allerede i bussen da han ringede. Det var svært for ham at rejse. Han kunne ikke sige farvel, for ville han blive gennemskuet.
Da han havde sin første orlov efter Kharkiv, ringede han og sagde, at de ville få fri, trække sig tilbage fra Kharkiv - de var lige ved den russiske grænse. Så kunne jeg vende tilbage, så jeg kunne se ham. Jeg pakkede mine ting og vendte tilbage til Ukraine. Jeg blev frivillige først, hjalp andre, fandt derefter et arbejde. Soldaterne havde store behov for forskellige ting. Jeg tænkte, hvorfor skulle jeg ikke selv tage mig af det. Indsamlingerne gik godt første gang, anden, tredje, fjerde. Så begyndte jeg at få viden om droner, rifler og forskellige andre ting. Jeg indså, at jeg havde styrken. Først var indsamlingerne til min kæreste og hans enhed. Så samlede jeg ind til "Azov" stormbrigaden. Folk, der kender mig, eller militært personel, kan henvende sig til mig, og jeg organiserer indsamlinger til deres dem. Vi beregner det nødvendige beløb og organiserer derefter indsamlingen. Jeg havde indsamlinger på cirka en million hryvnias – til droner, controllere, jordstationer, batterier, opladningsstationer.
Alle mine pårørende var i Ukraine. Min far vendte tilbage fra Polen, hvor han havde rejst verden rundt, men kom tilbage tre måneder efter starten af den fuldskala-krig og sluttede sig til de frivilliges hovedkvarter. Han rejser stadig og hjælper børn, soldater, skaffer ly for børn, ly for ældre. Der er forskellige anmodninger - transport af droner og ting der er nødvendige for brigaden. Hvis ingen kan skaffe transport, sørger han for både afhentning og levering.
Det, der inspirerer mig, er, at jeg ikke står og er pasiv. Det var vigtigt for mig at hjælpe, være involveret, kæmpe på den front, hvor jeg havde styrke. Jeg følte styrken i mit arbejde. Jeg var god til det. Jeg fandt, hvad der var nødvendigt, kommunikerede med forskellige militære enheder, og forstod deres behov.
Jeg arbejder i en online boghandel, der specialiserer sig i militærlitteratur. Jeg skaber indhold, behandler ordrer, laver fakturaer, sender pakker og søger samtidig efter varer efter anmodninger. Jeg har ikke en fast arbejdsplan.

Denne butik blev oprettet for længe siden, endda før begyndelsen af fuldskala krigen. Dette arbejde er godt for mig, fordi jeg ikke er bundet til et bestemt sted; jeg har mulighed for at besøge Sergey og følge ham, når de sendte ham til Bahmut, til Kherson. Jeg kan komme, tilbringe tid med ham og sende ham tilbage til frontlinjen.
Militærlitteratur er meget nødvendig - der er grundlæggende færdigheder, som du senere kan anvende i praksis. Dette er afgørende, fordi det meste af den nødvendige litteratur ofte er på engelsk, og der er meget lidt relevant litteratur på vores sprog. For civilbefolkningen giver det en grundlæggende forståelse af sagen. Hvis du bliver mobiliseret og skal i krig, har du allerede nogle kundskaber.
Vi har bøger om psykologisk forberedelse, og det er vigtigt. Kommunikation i enheden er afgørende. Du skal kunne kommunikere og arbejde sammenhængende, så du skal kunne styre de psykologiske faktorer. Hvis du ikke styrer disse faktorer, brænder folk ud under krigen. Psykologi er på mange måder gruppedynamik. Hvis du er psykologisk forberedt, vil du ikke lade dig rive med af depression. Hvis du ikke er psykologisk forberedt, bliver det lidt svært, fordi dine nærmeste er langt væk. Du er sammen med dine kammerater, og kommunikation er afgørende for vellykket teamwork.
Det mest smertefulde er i nogle tilfælde folks ligegyldighed. Indsamlingen skal gå hurtigt, fordi der er mange presserende behov. Du vil gøre tingene så hurtigt som muligt. Det er godt, hvis du bestiller fra udlandet, så har du tid til forberedelser. Men de fleste mennesker eforstår det ikke. De kan ikke forstå, at du lever i dette øjeblik. Du har ikke dit eget liv. Dit liv er i telefonen - fra opkald til opkald, bekymrer du dig. Du lever i konstant stress. Og du vil gøre det, der bliver bedt om, så hurtigt som muligt. Folk er ikke altid så optagede og forstår ikke altid, at selv de mindste donationer er afgørende. Når du for eksempel nævner visse kendte personer med en halv million publikum, der underbevidst ser dine historier, med muligheden for at donere noget beløb, ser og ignorerer din historie. I din historie er der et behov, der skal opfyldes. Det er meget demotiverende. Ligegyldighed er det mest motiverende og demotiverende på samme tid.
Fyre siger altid, at jeg er feminin, men jeg beskæftiger mig med så stor en sag. I virkeligheden er min verden magisk, eventyrlig, men jeg kæmper og erobrer disse enheder med sådan styrke og aggression. Det har altid været deres fascination. Soldaterne takkede altid og sagde: "Tak fordi du er her! Vi vil aldrig glemme dig; du vil altid være ved vores side."
Trods alle omstændigheder skal kvinder, der har militære ægtemænd eller venter på deres mænd fra krigen, lejlighedsvis give sig selv mental hvile. Ikke give op, ikke gå i panik, altid abstrahere. Og forstå, at tre sundheder og din psykosomatik er meget vigtig.
Det vigtigste er støtte. Når en mand ikke kan støtte på grund af de forhold, han er i, skal der altid være nære venner i nærheden. Hold fast i dine nærmeste, som aldrig vil lade dig falde i en følelsesmæssig afgrund. Forstå, at du kæmper, og du bevæger dig fremad. Du samler et lille stykke af dit hjerte ind i den fælles sag blandt millioner af mennesker.
Min største drøm er selvfølgelig sejr. Jeg ville meget gerne have, at vores flag vajer i glansen af den sejr, ikke i blodet, som vores soldater udgyder. Selvfølgelig vil jeg have, at det hele slutter så hurtigt som muligt. Så folk ikke mister sig selv, ikke mister deres værdier.
Jeg vil gerne have, at myndighederne ændrer sig, så vi ikke har geder til at lede folket, og der endelig hersker fred, ro og velstand i landet, noget hele landet har ventet på i lang tid, millioner af mennesker.
Efter sejren vil jeg gerne deltage i genopbygningen, genopbygningen af byer, der har lidt. Jeg vil gerne deltage i rydningen af de områder, der i øjeblikket er besat.
Jeg vil også gerne oprette en fællesskabsgruppe for kvinder, der har ventet, venter eller er blevet efterladt, hvor de kan komme og dele deres følelser og forstå, at der er andre, der også har oplevet dette. Når du er i sådan en fællesskabsgruppe, føler du dig sikker og forstår, at alt kan overvindes, og det onde er forbi.