EN 

My brother has been serving in the army for a long time, involved in military affairs, so we were prepared for him to leave immediately once something started. At the beginning of the war, we volunteered at the train station, and we experienced a couple of panic attacks. Because you immerse yourself in someone else's story, get involved in it, you can't stand doing nothing. In Ukraine, I don't know people who just stand aside, don't donate anything, don't help in any way. Because if people ask for something, then I have many friends in Poland, and we search for it and send it here. Recently, my friend send a battery for a drone here at his own expense.
At the station, we provided medical and psychological assistance. I graduated in veterinary medicine, so I have medical skills. We help people who come from other regions. When they get off the train and don’t know anything or anyone here, we need to help. We put those who is going to Poland on the train. These are mainly women and children, and we help them out immediately. There is also a Mother and Child room. We often sit with the little ones because women needed to go do their own things. I've dealt with a lot of infants. Even once, I held Romka for four hours. It was tough because he wasn't a small child, but he slept. It was a mother with four children, and she just couldn't go to the bathroom herself and get a little cleaned up. People who came were very emotional, not just scared, but emotionally unstable. They immediately came back, when the sound of war came to close, They got scared. It was relatively calm here in our city though.
On the first day of the war, learning about what was happening, we hung in there for a couple of hours. There were no emotions, nothing. You wait for what will happen tomorrow and whether tomorrow will come. At that time, my brother was in Poland. He quickly returned, and in March, he was already in a voluntary battalion. Then they joined the armed forces, and now they are part of the Armed Forces of Ukraine (AFU). He had his third military profession. I am proud of him.
All institutions that work here donates. We all work for one purpose - victory. There is a volunteer headquarters here. They accept people from other regions, feed them, give them clothes, accommodation, and carry on to do so. And there are still volunteers at the train stations. Now fewer though, but they still exist. I once wanted to take a grandmother home, but we couldn't go out because of the curfew. But we found her a warm place, brought her coffee.
I currently work in the cosmetic field, dealing with cosmetics, so that women can feel beautiful even now. I am also a photographer and do stand-up comedy as well. I try not to touch the topic of war in my performances. On the contrary, I am detached from this theme. Because often guys come and want to relax and have fun. The theme of war in humor will not distract them from everyday life. I've heard that they don't like such jokes, and they are not always appropriate. Maybe a joke will offend a soldier. Most of my jokes are about men. But not about soldiers. Now funny programs are very popular on YouTube channels. Our Comedy Club works - it's the first stand-up platform in Ukraine. We work full time because we have cultural defense. A show that is completely donated to the AFU. Cultural defense is a completely charity project. We invite Ukrainian stars and bloggers.
We need to think about what will happen next. We all now live one day at a time. The guys will come back one day. I don't want them to see us disheartened and tired. A lot depends on us. We communicate a lot with the military. We must not show that we are giving up. We hold on so that they can hold on. If they need help, they can turn to us. We can't refuse them because then they will say, "What are you doing? You're not fighting." There must be support, cheerfulness in the rear. We need to think about what will happen next and work on ourselves and our skills because they might still be needed. We need to hold on so that they hold on.

UA

Брат служить в армії давно, займається військовою справою, тобто ми були готові до того, що він іде одразу, як тільки щось би почалося. На початку війни ми волонтерили на вокзалі, і чесно кажучи, зловили пару панічних атак тому, що ти переймаєшся чужою історією, ти вливаєшся в то все і ти не можеш стояти осторонь. В Україні взагалі не знаю людей, які просто стоять осторонь, нічого не донатять, нічим не допомагають. Бо якщо звертаються люди щось знайти, то в мене багато друзів в Польщі і ми шукаємо і передаємо сюди. От недавно батарею від мавіка мій друг за свій рахунок передав сюди.
На вокзалі надавали ми медико-психологічну допомогу. Я закінчила ветеринарний, тобто мала медичні навички. Ми допомагали людям, які приїхали з інших областей - просто якось зорієнтуватися в просторі. Коли вони виходять з поїзда і нічого і нікого тут не знають, потрібно було допомогти. Тих, хто їхав на Польщу, ми садили на потяг. Це були найперші жінки, діти і одразу треба було виводити. Там ще була кімната Матері і дитини. Ми часто сиділи з малими, бо жінці треба піти зробити якісь свої справи. Хтось весь час з грудничком. Груднічків я вже натрималася. Навіть один раз чотири години рома тримала. Було важко, бо це була не маленька дитинка, але він спав. То була мама з чотирма дітьми і вона просто не могла з одним піти в туалет, щоб навіть якось себе помити. Люди приїжджали такі дуже, не те що перелякані, емоційно нестабільні. Тобто десь якийсь шум, звук - вони одразу поверталися, лякалися. Тут у нас в місті порівняно спокійно було.
В перший день війни дізнавшись про те, що коїться, ми зависли на пару годин. Не було емоцій, нічого. Чекаєш що буде завтра і чи завтра настане. На той час мій брат був в Польщі. Він повернувся і вже в березні був в добровільному батальйоні. Потім їх приєднали і тепер вони частина ЗСУ. Він змінив третю військову професію. Я пишаюся ним.
Тут у нас всі заклади, які працюють, всі донатять. Ми всі працюємо на одну справу - на перемогу. Є тут волонтерський штаб. Вони приймають людей з інших областей, там їх харчують, дають одяг, житло і до тепер. І досі є волонтери на вокзалах. Спочатку було багато, зараз менше. Але вони є. Я навіть одного разу хотіла бабусю додому забрати, але не можна було виходити, бо комендантська година. Але ми знайшли їй тепле місце, носили каву.
Я зараз працюю в косметичній сфері, займаюся косметикою, щоб жінки і зараз почували себе красивими. Я ще фотограф і займаюся стенд-апом. Я намагаюся не чіпати теми війни в моїх виступах, а навпаки відсторонена від цієї теми. Тому що часто хлопці приходять і мають бажання розслабитися і почути гумор. А тема війни в гуморі їх не буде відволікати від буденності. Я вже чула, що їм не подобаються такі жарти і вони не завжди влучні. Може бути жарт, який образить військового. В більшості всі мої жарти про чоловіків. Але не про військових. Зараз дуже популярні на ютуб каналах жартівливі програми. Працює наш Камеді холм - це перший стендап майданчик в Україні. Ми працюємо на повну, бо в нас є культурна оборона, це шоу яке повністю донатять на ЗСУ. Культурна оборона - це повністю благодійний проект. Запрошуємо українських зірок та блогерів.
Треба подумати що буде потім. Ми всі зараз живемо одним днем. Хлопці все одно повернуться. Не хочеться щоб вони нас побачили зневірених і втомлених. На нас тримається багато чого і залежить від нас. Ми багато контактуємо з військовими. Ми не маємо показувати, що ми занепали. Ми тримаємося для того, щоб трималися вони. Якщо їм потрібна допомога вони можуть до нас звернутися. Ми не можемо їм відмовити, бо вони скажуть: « Що ви робите ? Ви ж не воюєте». В тилу має бути підтримка, бадьорість. Тому треба подумати, що буде потім і працювати над собою і над своїми вміннями, тому,що можливо вони нам ще знадобляться. Треба триматися, щоб трималися вони.

DK

Min bror har tjent i hæren i lang tid. Han er involveret i militære anliggender, så vi var forberedt på, at han ville tage afsted straks, når krigen kom. I begyndelsen af krigen var vi frivillige på togstationen, og vi oplevede et par panikanfald. Fordi du involverer dig i en andens historie, dykker ned i det hele, kan du ikke stå og se passivt til. I Ukraine kender jeg slet ikke folk, der er pasive, ikke donerer noget, ikke hjælper på nogen måde. Hvis folk mangler noget, har jeg mange venner i Polen. De kan finde mange ting og sender det til os. For nylig sendte min ven et batteri fra en drone hertil for egen regning.
På stationen ydede vi medicinsk og psykologisk hjælp. Jeg er uddannet i veterinærmedicin, så jeg havde medicinske færdigheder. Vi hjalp mennesker, der kom fra andre regioner. Når de steg af toget og ikke kendte noget eller nogen her, kunne vi hjælpe. Vi satte dem der skulle til Polen, på toget. Det var primært kvinder og børn. Der var et rum for kvinder med børn. Vi sad ofte med de små, fordi kvinderne skulle ud og gøre deres egne ting. Ofte var mange timeer sammen med en baby. Jeg har beskæftiget mig meget med spædbørn. En gang holdt jeg Romka i fire timer. Han var en stor baby så det var hårdt, men han sov. Det var en mor med fire børn, og hun kunne bare ikke gå på toilettet for at vaske sig selv lidt. Folk, der kom, var meget bange og følelsesmæssigt ustabile. Så snart krigens lyde kom for tæt på vendte de straks tilbage, de blev bange. Her i vores by var det forholdsvis roligt.
På den første dag af krigen var vi målløse i et par timer, efter at have hørt om, hvad der skete. Der var ingen følelser, intet. Du venter på, hvad der vil ske i morgen, og om i morgen kommer. På det tidspunkt var min bror i Polen. Han kom tilbage, og i marts var han allerede i en frivillig bataljon. De sluttede de sig til hæren, og nu er de en del af Ukraines væbnede styrker (AFU). Han har nu sin tredje militære periode. Jeg er stolt af ham.
Alle institutioner, der arbejder her, donerer. Vi arbejder alle sammen for et formål - sejr. Der er her en frivillig stab. De accepterer mennesker fra andre regioner, giver dem mad, tøj, bolig, og fortsætter med det. Der er stadig frivillige på togstationerne. Der var mange i starten, nu er der færre, men de eksisterer. Jeg ville en gang tage en bedstemor hjem, men vi kunne ikke gå ud på grund af udgangsforbuddet. Vi fandt et varmt sted til hende, og bragte hende kaffe.
Jeg arbejder i øjeblikket inden for kosmetikbranchen og beskæftiger mig med kosmetik, så kvinder føler sig smukke, selv nu. Jeg er også fotograf og laver stand-up comedy. Jeg forsøger ikke at berøre emnet krig i mine optrædener; tværtimod er jeg distanceret fra dette tema. Fordi ofte kommer soldaterne og vil slappe af og have det sjovt. Emnet krig vil ikke distancere dem fra hverdagen. Jeg har hørt, at de ikke kan lide den slags vittigheder, og de er ikke altid passende. Måske en vittighed, vil såre en soldat. De fleste af mine vittigheder handler om mænd. Men ikke om soldater. Morsomme programmer er meget populære på YouTube-kanaler. Vores Comedy Club fungerer godt - det er det første stand-up-sted i Ukraine. Vi arbejder fuldt tid, fordi vi har et kulturelt ansvar, et show der er helt målrettet til AFU. Kulturel forsvar er et velgørenhedsprojekt. Vi inviterer ukrainske stjerner og bloggere.
Vi skal tænke på, hvad der vil ske næste gang. Vi lever alle nu en dag ad gangen. Vores mænd vender tilbage igen. Jeg vil ikke have, at de ser os mismodige og trætte. Meget afhænger af os. Vi kommunikerer meget med militæret. Vi må ikke vise, at vi giver op. Vi holder fast, så de holder fast. Hvis de har brug for hjælp, kan de henvende sig til os. Vi skal ikke afvise dem, fordi de så vil sige: "Hvad laver I? I kæmper ikke." Der skal være støtte, munterhed i baglandet. Så vi skal tænke over, hvad der vil ske næste gang, og arbejde på os selv og vores færdigheder, fordi de kan stadig være nødvendige. Vi skal holde fast, så de holder fast.