EN 

My creative work began with workshops for children and parents who wanted to spend quality time together. We gathered them, conducted workshops, introduced them to flowers, nature, simply as a creative process. When the war started, I was at home. In March, my sister, who lives in Denmark, said it was not very safe in Ukraine right now; come, stay with me. It turned out that I didn't bring any belongings. I only took a small backpack with documents and brought my cat. I lived in Denmark until December.
In our workshop, everything we do is at our own expense. Children pay for materials, but it's within reach. Flowers are very expensive, and so is time, rent, and materials. I do this as a volunteer. I want parents and children to have comfort during troubled times. I want them to get acquainted with nature, see something different — something better — and find vocational guidance.
I had an idea, and it was realized through the children. Later, I saw that it was beneficial, necessary. We opened in January, and by February, we had our first workshop. It all starts with desire, emotions, human needs.
Before the full-scale invasion, I worked as a music director in a daycare center for 57 children. I have teaching experience. I love working with teenagers who need quality attention, understanding, just to talk, listen — they lack acceptance. Now, with the unstable times and many displaced people, they need a lot of attention.
I had a lot of stress before, so the war wasn't a period of worry for me — what will happen tomorrow. I lived the day and it was good. Thank God. I wasn't prepared for anything, but the Lord surrounded me with people always ready to support. Unexpectedly, yes, but there was inner peace, and it always gives a push — to actions, to new achievements, to meeting new people. So, some changes are not critical; changes are part of our lives. No day is ever the same as another. So, the news of the war did not affect me. I take a very philosophical approach; I believe in God.
Inner peace helps me endure any stress, allowing me to move forward. The war started in 2014, and many were unaffected or didn't understand what happened. For me, February 24 was the moment when I realized that if nothing changes now, the country won't survive. So, I am very happy to see how our society has pulled together, how we are holding on. Each of us, having a light inside, shares it with others — it's crucial. The period shows what each of us is capable of, how we behave in a critical situation when we need help.
We do not get help for ourselves first, but instead we give it to others. We have two hands — one to help ourselves, the other to help others. It's a hundred percent true — look in the mirror and say to yourself, "I am alone, and I must take care of myself first because I am needed." Whether you have children, a husband, a family, or not—go and find those who need you. So, for me, this was the impetus for this activity, as I don't have a family myself. I understand that parents don't always have time, and our space can help both moms and children. We also need this time for our mental well-being.
I would advise women to find the light within themselves because it will always be there. At times, it gets lost, hides behind circumstances, but it's necessary to cherish this light because we carry it forward to people.

UA

Моя творча робота розпочалася саме з майстер-класів для дітей і потребуючих батьків, які хотіли якісно провести час з дітьми. Ми збирали їх, проводили їм майстер-класи, знайомили з квіточками, з природою, просто як творчий процес.
Коли почалась війна я була вдома. В березні моя сестра, яка в Данії живе, каже, що зараз не дуже безпечно в Україні, приїжджай, побудь зі мною. Так вийшло, що я не брала ніяких речей. Я взяла тільки маленький рюкзак з документами та взяла з собою кицьку. Я проживала в Данії до грудня місяця.
В нашій майстерні ми все робимо за свій кошт, діти платять за матеріали, але це кошти, які вони можуть собі дозволити. Насправді квіти дорогі, і час, і оренда, і матеріали. Я це роблю як волонтер. Мені хочеться, щоб батьки і діти в тривожний час мали розраду. Щоб вони познайомилися, з природою познайомилися, бачили щось інше - краще, могли знайти собі профорієнтацію.
В мене була ідея і через дітей вона реалізувалася. Далі я побачила що це корисно, це треба. Ми в січні відкрилися і в лютому вже був перший майстер-клас. Все починається з бажання, емоцій, потреби людської.
До повномасштабного вторгнення я працювала в 57 дитячому садочку музичним керівником. В мене є викладацький досвід. Я люблю працювати з підлітками, яким потрібна якісна увага, розуміння, просто поговорити, послухати, їм не вистачає прийняття. Зараз час такий не стабільний і дуже багато переселенців, тому вони потребують багато уваги.
В мене було дуже багато стресу до того, тому війна для мене не була якимось періодом де всі переживають - що буде завтра. День прожила і вже добре. Дякувала Богу. Я ні до чого не готувалася, але господь мені дарував таких людей навколо, що вони завжди готові прийти підтримати. Неочікувано - так, але був внутрішній спокій і це дає поштовх завжди - і до дій, і до нових звершень, і до знайомств нових. Тому якісь зміни не є критичні, зміни це наше життя. Ніколи один день не схожий на інший. Тому новина про війну на мене не вплинула. Я дуже філософськи до цього відношусь, я вірю в Бога.
Внутрішній спокій мені допомагає переживати будь-який стрес і це дає можливість рухатися далі. Війна почалася ще в 2014 році і багато кого не зачепило і багато хто не розумів що трапилося. Для мене було 24 лютого такий момент, коли я зрозуміла, що якщо зараз нічого не зміниться, то країна не виживе. Тому я зараз дуже щаслива бачити як наше суспільство оговталося, як ми тримаємося. Кожен із нас маючи в собі світло, несе його частину один одному і передає - і це дуже важливо. Період показав хто на що здатен, як поводимо себе в критичній ситуації коли нам потрібна допомога.
Ми її (авт. допомогу) маємо перше не собі брати, а давати іншій людині. Бо у нас дві руки - одна, щоб допомогти собі, інша - допомогти іншій людині. Сто відсотків діє - подивитися в дзеркало і сказати собі: “Я в себе одна і я маю берегти по перше себе - бо я потрібна.” Чи є діти, чи чоловік, чи сім’я, чи нема - йти й шукати тих, кому ти потрібен. Тому для мене це і було поштовхом до цієї діяльності, бо сама не маю сім`ї. Розумію, що батьки не завжди мають час, а наш простір може допомогти і мамам і дітям. Нам так же потрібен цей час для свого психічного стабільного здоров`я.
Я пораджу жінкам знайти в собі світло, бо воно завжди є. В деякий час воно губиться, ховається за якихось обставин, але потрібно це світло берегти - бо ми його несемо далі людям.

DK

Mit kreative arbejde begyndte med workshops for børn og forældre, der ønskede at tilbringe kvalitetstid sammen. Vi samlede dem, afholdt workshops, introducerede dem til blomster, naturen, som en kreativ proces. Da krigen begyndte, var jeg hjemme. I marts sagde min søster, der bor i Danmark, at det ikke var særlig sikkert i Ukraine lige nu; kom, og bo hos mig. Jeg ikke tog nogen ejendele med. Jeg tog kun en lille rygsæk med dokumenter og min kat med. Jeg boede i Danmark indtil december.
I vores værksted gør vi alt for vores egen regning. Børn betaler for materialer, men det er inden for deres rådighed. Blomster er faktisk dyre, ligesom tid, husleje og materialer. Jeg gør det som frivillig. Jeg ønsker, at forældre og børn skal have det godt i vanskelige tider. Jeg ønsker, at de skal stifte bekendtskab med naturen, se noget andet - noget bedre - og få erhvervsvejledning.
Jeg havde en idé, og den blev realiseret gennem børnene. Senere så jeg, at det var gavnligt og nødvendigt. Vi åbnede i januar, og allerede i februar havde vi vores første workshop. Alt starter med ønsket, følelser, menneskelige behov.
Før den store fuldskala invasion arbejdede jeg som musikdirektør i en børnehave for 57 børn. Jeg har undervisningserfaring. Jeg elsker at arbejde med teenagere, der har brug for kvalitetsopmærksomhed, forståelse, bare for at tale, lytte - de mangler accept. Nu, med de ustabile tider og mange fordrevne mennesker, har de brug for meget opmærksomhed.
Jeg havde meget stress før, så krigen var ikke en omvæltning for mig - hvad der vil ske i morgen. Jeg levede dagen, og det var godt. Tak Gud. Jeg var ikke forberedt på noget, men Herren omgav mig altid med mennesker klar til at støtte. Uventet ja, men der var indre ro, og det giver altid et skub - til handlinger, til nye præstationer, til at møde nye mennesker. Så nogle ændringer er ikke så kritiske; ændringer er en del af vores liv. Ingen dag er nogensinde den samme som en anden. Så nyheden om krigen påvirkede mig ikke. Jeg tager en meget filosofisk tilgang; jeg tror på Gud.
Indre fred hjælper mig med at udholde al stress og giver mig mulighed for at bevæge mig fremad. Krigen startede i 2014, og mange blev ikke påvirket eller forstod ikke, hvad der skete. For mig var 24. februar øjeblikket, hvor jeg indså, at hvis intet ændres nu, vil landet ikke overleve. Så jeg er meget glad for at se, hvordan vores samfund har samlet sig, hvordan vi holder fast. Hver af os, der har lys indeni, skal dele det med andre - det er afgørende. Perioden viser, hvad hver af os er i stand til, hvordan vi opfører os i en kritisk situation, når vi har brug for hjælp.
Vi skal ikke modtage hjælp til os selv først, men give det til andre. Vi har to hænder - en til at hjælpe os selv, den anden til at hjælpe andre. Det er hundrede procent sandt - se dig selv i spejlet og sig til dig selv: "Jeg er alene, og jeg skal tage mig af mig selv først, fordi jeg er nødvendig." Uanset om du har børn, en mand, en familie eller ej - gå ud og find dem, der har brug for dig. For mig var det et skub til dette projekt, fordi jeg ikke har en familie selv. Jeg forstår, at forældre ikke altid har tid, og vores sted kan hjælpe både mødre og børn. Vi har også brug for denne tid til vores mentale velbefindende.
Jeg ville råde kvinder til at finde lyset indeni sig selv, fordi det altid er der. Nogle gange forsvinder det, gemmer sig bag omstændighederne, men det er nødvendigt at værne om dette lys, fordi vi skal bære det videre til mennesker.