EN 

I am a mother of two children, and from the first days of the war, which has become a tragedy for us and for all of Ukraine, I have been trying in any way possible to contribute to the support of our defenders, to support the people, to support the defenders. At that time, what I could be useful for was preparing food, baking, and sending treats to our defenders.By profession, I am an accountant, but in recent years, I have been involved in the confectionery business. I started doing this while on maternity leave. It was exiting for me, and I was developing. Currently, there are many people who trust me with their celebrations, and I am glad that I can create a festive atmosphere even during the war. So, I haven't stopped this business, and I am still working in this direction. In parallel, we bake for our defenders.We deliver everything through volunteers. We receive requests, and a machine is formed that goes in the eastern, southern, northern, and border directions. We are told which specific baked goods are a priority. If it's for Bahmut, you need to understand that the baked goods will be on the road for a day, or two, or even more. This needs to be taken into account.Today, we have local baking for a hospital, so we can make it homier. They will already enjoy it the same day. We have many female confectioners in Zhytomyr. Among ourselves, we even call it the confectionery battalion. That's how we unite, and we have been regularly delivering since April 2022.Currently, everything is at our own expense, but my clients who know that I bake for the guys can always bring me honey, jam, flour. Sometimes they can pay more for the order and say, 'Use it for the guys.' But it's our own initiative, our own funds. At the end of last year, they even brought me flour from Denmark. We received a lot, and we shared it among the girls. It was quite good support because, at the moment, products are quite expensive.We have a large group, but about 20-30 locals are active, from the Zhytomyr region. There are girls who went abroad with children in the first months of the war, but they contribute financially. They transfer money or products and help us with purchases. But now, almost everyone has returned, and we are all working and contributing here, baking.In the first months of the war, we baked and cooked in a specialized kitchen for more than 200 soldiers. Volunteers came to pick it up. We cooked full meals. These were large scale volumes because it was impossible to implement this on a home kitchen, as we had pots of 50 to 100 liters. We gained good experience. But this is the smallest part of what I can do with my own hands. Currently, I can only help with this.I didn't hear anything on the morning of the first day. Then my son came and said, 'Mom, the war has started!' I was sleeping and heard nothing here in the city center. My first thoughts were that this couldn't be. I had orders for that day - four cakes for children's birthdays. I immediately thought that I needed to finish these cakes; the children have a celebration, and I can't let them down. I didn't want to pack the suitcases, putting the children in the car, and fleeing. No, I needed to finish the work. It was a responsibility. All orders were picked up on the first day of the war, and they said, 'We are at home, we are making a holiday for the children. It won't be a big celebration, but we will take the orders.' No one refused on that day. I finished orders almost automatically because my hands and jaws were shaking, but I didn't want to flee - no. I did prepare an emergency bag with documents, yes, I gathered everything. My dad, sister, and brother are all here. My husband and I decided to stay at that moment. I think; now I would probably do the same.From the first days, we joined forces, grouped together, made Molotov cocktails with friends, and were constantly doing something. I gave up my job because there was complete uncertainty; it was chaos in both thoughts and in the dark on the streets. We didn't know or understand anything. Now we understand that when an alarm sounds, we know how to behave and what will follow, but then in the first days, the alarm sounded, and it seemed like everything was lost. It felt like an eternity. I lay on the bed with the child, not sleeping until there was a lull. Now, you control everything; you understand that someone provides information in Telegram channels, in communities.My son studied at the 25th lyceum, which suffered from bombing. They provided them with a space, but it was not large. So, my son is studying remotely. I don't know what will happen next. Not without emotional swings. You get yourself together - life goes on. You start studying history, listening to like-minded people. You read a lot. We show the children in this direction. We try to use the Ukrainian language more because there are Russian-speaking people in the family.There has been a reassessment of values. What seemed important before is now just that.

UA

Я мама двох діток і з перших днів війни, яка стала для нас просто трагедією для всієї України, намагалася просто хоч якимось чином долучитися до допомоги нашим захисникам, підтримати людей, підтримати захисників.
І на той момент те, чим я могла бути корисною - це приготування їжі, це випічка, передача смаколиків наших захисникам.
Я за професією бухгалтер, але останні роки займалася і займаюсь на даний момент теж кондитерською справою.
Я почала цим займатися будучи в декретній відпустці. Це мені було цікаво, я розвивалась. Наразі є багато людей, які довіряють мені свої свята і я рада, що можу і навіть під час війни робити свято.
Тому я цю справу не припиняла і зараз працюю теж в цьому напрямку. Паралельно випікаємо - печемо нашим захисникам і захисницям.
Ми передаємо все через волонтерів. Ми отримуємо запити. Формується машина, яка їде в східному, південному напрямку, на північ, на кордон. Нам говорять яка власне випічка в приоритеті. Якщо в Бахмут - то треба розуміти, що випічка день, два а то й більше буде в дорозі. Це потрібно враховувати.
Сьогодні в нас випічка по місцю - в шпиталі, тому можна було більш домашню пекти. Сьогодні вже будуть смакувати.
В нас багато дівчат-кондитерів в Житомирі. Ми навіть кажемо між собою - кондитерський батальйон. Так ми гуртуємося і передаємо з квітня місяця 2022 року регулярно.
Сьогодні це все за власний кошт, але мої замовники, які знають, що я печу для хлопців, завжди можуть підвезти мені мед, варення, борошно, іноді можуть більше заплатити за замовлення і кажуть, що це для хлопців використайте. Але це власна ініціатива це власні кошти. В кінці минулого року мені привезли з Данії теж борошно. Передали багато і ми розділили між дівчатами. Це була така підтримка досить хороша тому, що на даний момент продукти вартують не мало.
У нас група велика, але активних 20-30 місцевих, з житомирського району. Є дівчата, які в перші місяці війни виїхали за кордон з дітками але вони долучалися фінансово. Вони передавали кошти чи продукти допомагали закуповувати. Але зараз всі в основному повернулися і всі тут на місці працюємо і долучаємось, печемо.
В перші місяці війни ми пекли і готували на спеціалізованій кухні для більш ніж 200 солдат.
Нас приїжджали, забирали волонтери. Ми готували повноцінні обіди.
Це були професійні об’єми тому, що на домашній кухні цього не реально було реалізувати, бо були кастрюлі по 50 по 100 літрів. Досвід ми отримали хороший. Але це найменша краплина в усьому тому, що я можу зробити своїми руками. Наразі можу тільки цим допомогти.
Я не чула нічого вранці першого дня. А прийшов син і сказав: “Мама почалася війна!”. Я спала і нічого не чула тут в середмісті.Перші думки, що такого не може бути. В мене було на той день замовлення - чотири торти на дитячі дні народження і я одразу подумала, що треба ці торти доробити, в дітей свято, я не можу їх підвести.
В мене не було такго, що я збираю валізи, дітей саджу в машину і ми їдемо. Ні, мені потрібно доробити. Така відповідальність. Всі замовлення забрали в той перший день війни і сказали: “Ми дома, ми діткам робимо свято. Це не буде святкування гучне, але ми заберемо замовлення.” Ніхто не відмовився в той день.
Я їх доробила на автоматі, бо руки, щелепа тряслися, але не було у мене відчуття складати валізи і кудись втікати - ні. Тривожна валізка з документами - так, я все зібрала.
В мене тато, сестра, брат всі тут. І ми з чоловіком прийняли рішення на той момент залишитись. Не знаю, зараз би мабуть вчинила так же само.
З перших днів б’єднувалися, гуртувалися, робили коктейлі молотова з друзями, постійно щось робили.
Я відкинула свою роботу - бо була повна невизначеність, бо це був хаос і в думках, і на вулиці темнота, незрозумілість. Ми не знали, не розуміли нічого.
Це зараз ми розуміємо, що коли тривога - як себе поводити і що буде відбій, а тоді в перші дні тривога - і тоді здається, що це все пропало. Це вічність. З дитиною на ліжку лежала, не засинаючи, поки не має відбою. Зараз ти вже так все контролюєш, розумієш, що хтось якусь інформацію надає в телеграм каналах, в спільнотах.

Мій син навчався в 25 ліцеї, який постраждав від бомбардування. Їм надали приміщення, але не велике. Тому мій син навчається дистанційно. Як буде далі - не знаю.
Не без емоційних гойдалок. Збираєшся до купи - життя продовжується. Починаєш вивчати історію прислухатися до однодумців. Читаєш багато. Дітей спрямовуємо в цьому напрямку. Українську мову намагаємося використовувати більше тому, що в родині є російськомовні.
Відбулася переоцінка цінностей. Те, що раніше здавалося важливим, то зараз це просто.

DK

Jeg er mor til to børn, og fra de første dage af krigen, som er blevet en tragedie for os og for hele Ukraine, har jeg forsøgt på enhver mulig måde at bidrage til støtten for vores soldater, at støtte folk, at støtte forsvarerne. På det tidspunkt, det jeg kunne bidrage med, var at forberede mad, bage og sende godbidder til vores forsvarere.
Jeg er uddannet som bogholder, men i de seneste år har jeg været involveret i konditorbranchen. Jeg begyndte på det, da jeg var på barselsorlov. Det interesserede mig, og jeg udviklede mig. I øjeblikket er der mange mennesker, der betror mig med deres ordrer på festkager. Jeg er glad for, at jeg selv under krigen kan skabe en festlig stemning. Så jeg fortsætter med denne forretning, og jeg arbejder stadig i den retning. Samtidig bager vi til vores soldater.
Vi leverer alt gennem frivillige. Vi modtager anmodninger, og der opstår en maskine, der kører i østlig, sydlig, nordlig retning Ligeledes i retning mod grænsen. Vi får ønsker på hvilkt specifikt bagværk der er en prioritet. Hvis det er til Bahmut, skal man forstå, at bagværket vil være på vejen i en eller to dage, eller endnu mere. Det skal man tage i betragtning.
I dag har vi lokal bagning til et hospital, så vi kan lave det mere hjemligt. Bagværket bliver nydt samme dag. Vi har mange kvindelige konditorer i Zhytomyr. Mellem os kalder vi det endda konditorbataljonen. Sådan forener vi os, og vi har regelmæssigt leveret siden april 2022.
I øjeblikket er alt på vores egen bekostning, men mine kunder, der ved, at jeg bager til fyrene, kan altid donere honning, syltetøj, mel. Nogle gange kan de betale mere for ordren og sige, 'Brug det til fyrene.' Men det er vores egen initiativ, vores egne midler. I slutningen af sidste år fik jeg endda mel fra Danmark. Vi fik meget, og vi delte det mellem pigerne. Det var ret god støtte, fordi råvarerne i øjeblikket er ret dyre.
Vi er en stor gruppe, men omkring 20-30 lokale er aktive, fra Zhytomyr-regionen. Der er piger, der rejste udenlands med børn i de første måneder af krigen, men de bidrager økonomisk. De overfører penge eller råvarer og hjælper til med indkøb. Men nu er stort set alle vendt tilbage, og vi arbejder alle og bidrager her, bager.
I de første måneder af krigen bagte vi og lavede mad i et specialiseret køkken til mere end 200 soldater. Frivillige kom og hentede det. Vi lavede fulde måltider. Det var store mængder, det var umuligt at fremstille dette i et hjemmekøkken. Vi havde gryder på 50 til 100 liter. Vi fik masser erfaring. Men det er kun en lille del af, hvad jeg kan med mine egne hænder. I øjeblikket kan jeg kun hjælpe med dette.
Jeg hørte ikke noget om morgenen den første dag. Så kom min søn og sagde, 'Mor, krigen er brudt ud!' Jeg sov og hørte intet her i byens centrum. Mine første tanker var, at det ikke kunne være rigtigt. Jeg havde kageordrer til den dag - fire kager til børnefødselsdage. Jeg tænkte straks, at jeg skulle færdiggøre disse kager. Børnene har en fest, og jeg kan ikke skuffe dem. Jeg havde ikke lyst til at pakke kufferter, sætte børnene i bilen og flygte. Nej, jeg skulle færdiggøre arbejdet. Der var et ansvar. Alle ordrer blev afhentet den første dag i krigen, og de sagde, 'Vi er hjemme, vi laver en fest for børnene. Det bliver ikke en stor fest, men vi gør det.'
Alle ordrer blev lavet den dag. Jeg færdiggjorde dem næsten automatisk, for mine hænder og kæber rystede, men jeg havde lyst til at flygte - nej. Jeg pakkede en nødtaske med dokumenter, Alt vigtigt blev samlet. Min far, søster og bror er alle her. Min mand og jeg besluttede at blive på det tidspunkt. Jeg ved ikke; jeg sandsynligvis gøre det samme nu.
Fra de første dage samlede vi kræfter, grupperede os, lavede Molotov-cocktails med venner og va konstant i bevægelse. Jeg opgav mit job, fordi der var total usikkerhed; det var kaos både i tankerne og i mørket på gaderne. Vi vidste ingenting og forstod ikke noget. Nu ved vi, at når der lyder en alarm, så ved vi, hvordan vi skal opføre os, og hvad der skal ske. Men dengang i de første dage når alarmen lød, virkede det som om alt var tabt. Det føltes som en evighed. Jeg lå på sengen med mit barn og sov ikke, før der var ro. Nu styrer man alt; du forstår, at nogen giver information i Telegram-kanaler, i samfund.
Min søn studerede på det 25. lyceum, der led under bombardementet. De fik stillet et lokale til rådighed, men det var ikke stort. Så nu får de fjernundervisning. Jeg ved ikke, hvad der vil ske næste gang. Der er mange følelsesmæssige svingninger. Man tager sig sammen; livet går videre. Man begynder at studere historie, lytte til ligesindede mennesker. Man læser meget. Vi præger børnene i denne retning. Vi forsøger at bruge det ukrainske sprog mere, fordi der er russisktalende i familien. Det holder sproget i live
Der har været en genovervejelse af værdier. Det, der syntes vigtigt før, Synes ikke vigtigt mere.