EN 

I work as an educator in one of the kindergartens in the city of Zhytomyr.
The morning of February 24, 2022, will remain in the memory of every Ukrainian. Everyone wanted to spend the day as they had planned the day before. But the terrifying sounds of explosions, the roar of planes - made people wake up in panic and fear in their eyes. Instead of going to work, school, or university, or taking children to daycare, everyone had to decide what to do next - stay at home or go to a safe place. Remembering the beginning of the full-scale invasion, everyone's hands tremble, there's a buzzing in the ears, tears in the eyes, and images of horrifying events that will never be forgotten...
Of course, everyone was scared. The uncertainty of the future was unsettling... Constant worry for loved ones who were outside the house, the lack of communication - all of this added to the fear.
When I managed to control my emotions, I began to gather necessary things (documents, clothes, supplies). Every alarm meant descending to the cold basement, where many frightened residents and their families were also seeking shelter.
A month later, the preschool institution began to function, but not to its full extent.
All the staff members pitched in to improve the conditions in the shelter for the children, as we didn't expect things to develop this way. After some time, they started admitting children of critical infrastructure workers. Later on, businesses in the city resumed their operations, and more children joined us.
At this moment, the institution is operating at full capacity. We are working. Our family has returned to its normal routine. The children are studying, and my husband is working.
What hurts the most is that Ukrainians are dying. Innocent children, girls, have suffered torture and abuse.
To survive in wartime, one needs to keep faith and hope in their hearts. Women can endure all hardships when they have a motive. So, dear women, when you do something that contributes to victory - you will preserve your moral and emotional state. It could be volunteering, charitable actions for the Armed Forces of Ukraine, clubs for children and adults, and so on.
Right now, everyone dreams only of victory.
Probably, every Ukrainian has wondered what will happen when the war ends, what will come after the terrible suffering? I, like everyone else, want victory and peace for my country. I have often thought about what I will do when the war ends. Probably, like everyone else, I will celebrate our victory with the whole country. Our country will be restored and improved. And we will become better together with our country.
Because of the war, our children have grown up; you can see it in their eyes. They understand what is happening. But they are still children, and they ask a lot of questions. They can be uncomfortable for adults, but we need to answer honestly and directly. Because when a child lives in illusions, it can be even more traumatic later on. But children continue to dream of life in a free country. If before, children dreamed of something material, today they dream of victory.
Adults are on the frontlines, some are volunteering, and children draw pictures with words of support, make crafts, and bring items for the defenders. Everyone is doing something useful.
To our defenders, we want to wish strong spirits and unbreakable faith, brave ideas, and good hopes.

UA

Я працюю вихователем в одному із садочків міста Житомира.
Ранок 24 лютого 2022 року залишиться в пам’яті кожного українця. Кожен хотів провести день, як запланував напередодні. Але страшні звуки вибухів, гул літаків – змусили прокинутись людей в паніці та зі страхом в очах. Замість того, щоб збиратись на роботу, в школу чи університет, відводити дітей в садочки, кожен мав вирішити, як бути далі – залишитись вдома чи виїхати в безпечне місце. Згадуючи початок повномасштабного вторгнення, у кожного холонуть руки, гул у вухах, сльози на очах, картини страшних подій, яких ніколи не забути…
Звісно кожному було страшно. Відчуття незнання майбутнього заважало… Постійна тривога за рідних, які були за межами будинку, відсутність зв’язку – все це ще більше додавало страху.
Коли емоції вдалося вгамувати, я почала збирати необхідні речі (документи, одяг, продукти). Кожна тривога – це спуски до холодного підвалу, в якому також багато наляканих мешканців зі своїми родинами.
Через місяць дошкільний заклад почав функціонувати, але не в повній мірі.
Всі працівники долучались до покращення умов в укритті для дітей, адже ми не очікували такого розвитку подій. Через деякий час, почали приймати дітей критичної інфраструктури. Згодом в місті розпочали свою роботу підприємства, дітей ставало більше.
На даний момент заклад функціонує повною мірою. Ми працюємо. Сім’я повернулась до звичного режиму життя. Діти навчаються, чоловік працює.
Найбільше болить, що гинуть українці. Що безневинні діти, дівчатка зазнали катувань та знущань.
Щоб вижити в умовах війни, потрібно зберегти віру та надію в серці. Жінки можуть пережити всі негаразди, коли матимуть стимул. Тому, шановні жінки, коли ви будете робити якусь справу яка наближатиме перемогу – ви збережете свій моральний та емоційний стан. Це може бути: волонтерство, благодійні акції для ЗСУ, гуртки для дітей та дорослих і т.д.
Зараз кожен мріє лише про перемогу.
Напевно, кожен українець задумувався над тим, а що буде коли закінчиться війна, що ж буде, після страшних мук? Я, як і кожен українець хочу перемоги та миру своїй країні. Я часто замислювалась над тим, що робитиму коли закінчиться війна. Мабуть, як і всі - відсвяткую з усією країною нашу перемогу. А наша країна буде відновлюватися та покращуватись. І ми будемо ставати кращими разом із нашою країною.
Через війну наші діти подорослішали, це видно в їхніх очах. Вони розуміють, що відбувається. Але це лише діти, вони ставлять багато запитань. Вони бувають незручними для дорослих, але потрібно відповідати чесно та прямо. Адже коли дитина буде жити в ілюзіях, це може пізніше бути для неї ще більш травматично. Але діти продовжують мріяти про життя у вільній країні. Якщо раніше діти мріяли про щось матеріальне, то сьогодні про перемогу.
Дорослі на фронті, хтось волонтерить, а діти малюють малюнки зі словами підтримки, роблять поробки, приносять речі для захисників. Кожен робить щось корисне.
Нашим захисникам хочеться побажати міцних сил і незламної віри, бравих ідей та добрих надій. 

DK

Jeg arbejder som pædagog i en af børnehaverne i byen Zhytomyr.
Morgenen den 24. februar 2022 vil forblive i erindringen for enhver ukrainer. Alle ønskede at tilbringe dagen som planlagt dagen før. Men de frygtelige lyde af eksplosioner, lyden af fly - fik folk til at vågne op i panik og med frygt i øjnene. I stedet for at tage på arbejde, skole, universitet eller tage børnene i børnehave, skulle alle beslutte, hvad de skulle gøre. - blive hjemme eller rejse til et sikkert sted. Når man tænker tilbage på begyndelsen af fuldskalainvasionen, ryster alles hænder, der er en summen i ørerne, tårer i øjnene, og billeder af skræmmende begivenheder, som man aldrig vil glemme...
Selvfølgelig var alle bange. Usikkerheden om fremtiden var foruroligende... Konstant bekymring for ens kære, der var uden for huset, manglen på kommunikation - alt dette tilføjede endnu mere frygt.
Da det endelig lykkedes mig at kontrollere mine følelser, begyndte jeg at samle de nødvendige ting (dokumenter, tøj, forsyninger). Hver alarm betød beskyttelse i den kolde kælder, hvor mange skræmte beboere og deres familier også søgte ly.
En måned senere begyndte børnehaven at fungere, men ikke fuldt ud.
Alle medarbejdere bidrog til at forbedre forholdene i tilflugtsstedet for børn, da vi ikke havde forventet, at tingene ville udvikle sig sådan. Efter noget tid begyndte de at tage imod børn fra kritisk infrastruktur. Senere startede virksomheder i byen igen, og flere børn kom til.
På nuværende tidspunkt fungerer institutionen fuldt ud. Vi arbejder. Vores familie er vendt tilbage til den normale rutine. Børnene studerer, og min mand arbejder.
Det gør mest ondt, at ukrainere mister livet. At uskyldige børn og piger, er blevet udsat for tortur og mishandling.
For at overleve under krigsforhold er det nødvendigt at bevare troen og håbet i hjertet. Kvinder kan udholde alle vanskeligheder, når de har en motivation. Derfor, ærede kvinder, når I gør noget, der bidrager til sejr - vil I bevare jeres moralske og følelsesmæssige forstand. Det kan være frivilligt arbejde, velgørende aktiviteter for de ukrainske væbnede styrker, klubber for børn og voksne osv.
Lige nu drømmer alle kun om sejr.
Enhver ukrainer har sikkert overvejet, hvad der vil ske, når krigen er ovre, hvad der vil komme efter de frygtelige lidelser? Jeg, ligesom alle andre, ønsker sejr og fred for mit land. Jeg har ofte tænkt over, hvad jeg vil gøre, når krigen er forbi. Sandsynligvis, ligesom alle andre, vil jeg fejre vores sejr med hele landet. Vores land vil blive genopbygget og forbedret. Og vi vil blive bedre sammen med vores land.
På grund af krigen er vores børn blevet ældre; det kan ses i deres øjne. De forstår, hvad der sker. Men de er stadig børn, og de stiller mange spørgsmål. Spørgsmål der kan være ubekvemme for voksne, men vi skal svare ærligt og direkte. For når et barn lever i en illusion, kan det senere være endnu mere traumatiserende. Men børn fortsætter med at drømme om et liv i et frit land. Hvis børn tidligere drømte om noget materielt, drømmer de i dag om sejr.
Voksne er ved fronten, nogle arbejder som frivillige, og børn tegner billeder med opmuntrende ord, laver håndarbejde og laver ting til soldaterne. Alle gør noget nyttigt.
Til vores tapre soldater ønsker vi stærke kræfter og urokkelig tro, modige ideer og gode forhåbninger.