EN 

I have been working as an English teacher at Lyceum No. 25 since 1998.
On March 4, 2022, during an air strike, we were hiding. I remember that day very well, because we were hiding in the basement of the house since the beginning of the war, hiding because the city was bombarded from the first day of the war, so my son and I were basement during the alarm. And we received a message that there was a hit and that a rocket had exploded at the lyceum. We felt a shock, but the first question in my mind was whether there were people there, because I personally could not get to my place of work, due to the fact that I live outside the city and the lyceum is in the very center of the city. Public transport did not run, the city was closed, but those who could came to the lyceum. We felt a huge relief when we learned that fortunately no one died in the attack, they had heard the alarm and went down to the basement. I remember this moment so well, because I do not remember pain or sadness, because after learning that everyone was alive and well, we felt relief.
The most important and happiest part of my life is connected with the lyceum. I have a son, he also studied there. Those were such years, well, so rich, because our educational institution, it has more than a hundred years of history, it was famous for its traditions, its graduates, successes, achievements, I was extremely proud to belong to the 25 Lyceum, it was like our second home.
When the war started, my husband immediately joined the army, now he is in the ranks of the armed forces. My son is a student. I didn't consider leaving because I couldn't leave, I have quite old parents here, and I want to say that I realized how important it is to have family support and support each other in difficult times. The fact that we were together, supported each other, helped us to survive, although I understand that sometimes it is difficult here at certain moments. But when I remember all those people who were and are under occupation, about the boys, those who are at the front, then compared to what they have to go through, thank God it didn't affect us even to the same lesser extent, the main thing is that everyone was alive and healthy.
To cope personally, for me it all happens in two planes, the first is like this, let's say as a person, you need to understand that you need to be strong, help those who need help, the weaker ones, if we talk about the family, then these are children, people of old age, and just understand that you have to be strong and go through everything. It was extremely inspiring that in the first days of the war I saw so many brave and worthy people around, it's just, well, every day when you learn that there are angels, heroes around you, that is extremely motivating.
As a teacher, I have had to change a lot of things and my attitude, and in general, when the lyceum collapsed, there was distance learning for a certain time, which we got used to because during the corona-quarantine we worked remotely. As a citizen of Ukraine, as a person, I am extremely grateful to people from all over the world, to ordinary people, to the authorities of these countries, for the fact that they do not leave us alone and this help, these joint efforts helped us to organize studies, not to lose children. Well, as for a teacher, and it was also new, there were many such professional moments, I was reading something in English and here I came across the saying: Blessed Are The Flexible. And now I think this will be my motto for this year! We need to be flexible, adaptable, and everything will be fine, meaning that everything can be overcome if we approach it calmly, with enthusiasm.

UA

Проживаю у місті Житомир, працюю вчителем англійської мови у ліцеї №25 з 1998 року.
4 березня 2022 року під час авіа удару ми переховувалися. Дуже добре пам’ятаю той день, тому що ми перебували з початку війни в підвальному приміщенні в дома ховалися, ховалися тому, що місто з першого дня війни бомбардувалося, тому я з сином під час тривоги спускалася в підвал. І отримали повідомлення, що влучання є і що ракета влучила в ліцей. Ми відчули шок, але перше питання в голові було, чи були там люди, тому що я особисто не могла дістатися до місця роботи, через те, що я проживаю за містом в ліцей в самому центрі і міський транспорт не ходив, місто було перекрито, але частина людей ходила, в той день я знаю ми збирали гуманітарну допомогу, також ті хто могли прибували в ліцей. Ми відчули величезне полегшення дізнавшись, що ніхто на щастя з людей не загинув, вони почули сигнал тривоги і спустилися в підвальне приміщення. Я цей момент так запамʼятала, тому що я не памʼятаю болю такого чи суму, тому що дізнавшись, що всі живі і цілі, ми відчули полегшення Я памʼятаю той момент, але в мене відчуття такі: якись біль і разом з тим якесь полегшення, тому що на щастя ніхто не постраждав.
У мене з ліцеєм повʼязана напевно що сама така значна і сама щаслива частина мого життя. Тому що в мене є син, він там навчався. То були такі роки, ну такі насичені, тому що наш навчальний заклад, він має більш ніж сторічну історію, він славився своїми традиціями, своїми випускниками, успіхами, досягненнями, Я надзвичайно пишалася, що належу до частини ліцею 25. Цей був як наш другий дім.
Коли почалася війна, чоловік мій відразу пішов у військомат, зараз він у лавах ЗСУ. Син мій студент. Виїхати я не розглядала можливості тому, що я не змогла б залишити, у мене тут батьки доволі похилого віку і хочу сказати, що я зрозуміла, що як важливо мати родинну підтримку і підтримувати один одного в скрутні часи. Те, що ми були разом, підтримували один одного, допомогло пережити, хоча розумію і інколи буває важко там в якісь певні моменти, але як згадаю всіх тих людей які були і є в окупації, про хлопців, тих які на фронті, то порівняно з тим, що доводиться їм пережити, то слава богу нас це ну не торкнулося навіть в тій самій меншій мірі, ну головне щоб всі були живі і здорові .
Ну знаєте тут таке, для мене це все в двох площинах відбувається, перша це ну така, скажімо як людина, треба розуміти, що потрібно бути сильним, допомагати тим, кому потрібна допомога, слабшим, якщо говорити про родину, то це діти, люди похилого віку, і просто розуміти що ти повинен бути сильним і пройти все. І знаєте, надихнуло надзвичайно те, що в перші дні війни я побачила скільки мужніх і достойних людей навколо, це просто, ну кожен день, коли дізнаєшся про те, що біля тебе поруч, навколо люди ну просто ангели, герої, це надихає надзвичайно.
Якщо говорити про вчителя, то нам довелося скажімо так, багато чого змінити і відношення своє і взагалі, коли зруйнувався ліцей, там певний час було дистанційне навчання, до якого ми звикли тому що під час карантину ми працювали дистанційно, і завдячуючи звісно що зусиллям міської влади, вчителям, безумовно я з цього повинна була почати, що я як громадянин України, як людина, надзвичайно вдячна людям з усього світу, простим людям, владі цих країн, за те, що вони не залишають нас самих і ця допомога ці спільні зусилля допомогли нам організувати навчання, не втратити дітей. То от, як для вчителя, і це було теж нове, багато було моментів там таких професійних, я щось читала англійською мовою і тут я зустріла такий вислів Blessed Are The Flexible. І от я думаю, це буде моє гасло на цей рік! Ми маємо бути flexible, гнучкими, і все буде добре, тобто все можна подолати, якщо до всього бути спокійним, до всього підходити з інтузіазмом, який, є таке теж слово в англійській мові, contagious, тобто такий заразливий, і все буде добре. І ось я коли там буває щось, я собі одразу, я собі навіть в блокноті записала Blessed Are The Flexible, о це моє гасло таке.

DK

Jeg har haft arbejde som engelsklærer på gymnasium nr. 25 siden 1998. D. 4. marts 2022 var vi gået i skjul under et luftangreb. Jeg husker den dag meget tydeligt, for vi havde haft søgt skjul i kælderen siden krigens begyndelse, fordi byen blev bombarderet fra den første dag, så min søn og jeg gik i kælderen, da alarmen lød. Vi fik besked om at der var en fuldtræffer og at et misil var eksploderet i gymnasiet. Vi fik et chok, men mit første spørgsmål var om der havde været mennesker tilstede; selv havde jeg ikke haft mulighed for at være på min arbejdsplads, idet jeg bor uden for byen og gymnasiet ligger inde i centrum. Den kollektive transport kørte ikke, byen var lukket, men dem som havde mulighed for det, tog hen til gymnasiet. Vi følte en stor lettelse da vi erfarede, at ingen blev dræbt ved angrebet, de havde hørt alarmen og var gået i kælderen. Jeg husker det øjeblik så tydeligt, for jeg erindrer ingen følelse af smerte eller sorg, for efter vi fandt ud af at alle i live og uskadte, var der en følelse af lettelse.
Den vigtigste og lykkeligste del af mit liv er forbundet med gymnasiet og min søn har også gået der. Sikke nogen år det var, sådan nærmest rige, fordi vores skole har mere end 100 år på bagen, den var berømt for sine traditioner, sine studenter, sine succeser og præstationer. Jeg var meget stolt af at tilhøre gymnasium nr. 25, det var som et andet hjem.
Da krigen startede, gik min mand øjeblikkelig ind i hæren og nu gør han tjeneste i de væbnede styrker. Min søn er studerende. Jeg har ikke overvejet at rejse ud for det kunne jeg bare ikke, jeg har ret gamle forældre her og jeg vil gerne sige at jeg har indset, hvor vigtigt det er med familiens gensidige støtte i svære tider. Det at vi var sammen og kunne hjælpe hinanden, har fået os til at overleve. Men jeg indser, at det nogen gange er svært i bestemte situationer. Så tænker jeg på alle dem, der har været og er, under russisk besættelse, på gutterne, på dem der er ved fronten; sammenlignet med hvad de går igennem, så takker jeg Gud for at vi ikke er nær så påvirket, det vigtigste er at alle er i live og ved godt helbred.
For at klare det på et personligt plan, så ser jeg det på to planer: som person og som lærer. Som person skal man forstå at man nødt til at være stærk og hjælpe dem der har behov, dem der er svagere. I familierne er det børnene og de gamle og man må selv indse at man må være stærk og kunne klare alting. I krigens første dage var det meget inspirerende at se så mange modige og ærværdige mennesker, hver dag erfarer man at der er engle og helte rundt omkring en, det er meget motiverende.
Som lærer, har jeg været nødt til at ændre på mange forhold og min indstilling til tingene; da gymnasiet blev smadret, havde vi en periode med fjernundervisning, men det havde vi allerede haft vænnet os til under corona-karantænen. Som statsborger i Ukraine og som person, er jeg extremt taknemmelig over at mennesker fra hele hele verden, både almindelige mennesker og landenes beslutningstagere, for at de ikke lader os i stikken men hjælper os. Den forenede støtte har betydet at vi har kunnet organisere undervisningen og ikke tabe børnene på gulvet. Som lærer har der også været mange aha-øjeblikke. Jeg læste en engelsk tekst og faldt over et udsagn:
”Velsignet er de fleksible”. Jeg tænker, at det skal være årets motto for mig. Vi er nødt til at være fleksible og tilpasningsparate og så bliver alt godt, altså at alt kan overvindes hvis vi går til det med ro og entusiasme.