EN 

Told by Natalia Tkachuk, Elena's mother.
“We came from the Kherson region, from the village of Blahodatne, which is located 10 km from Chornobaivka, We were on the front line, right at the border between the Ukrainian Armed Forces and the Russian forces. We were forced to leave the moment we saw tanks enter the village. We left twice; the first time, exactly a year ago, we went to my sister in the Kakhovka district. It was safe there, although it was also occupied. We stayed there the entire summer and left in September when we realized that we needed to save our children. The situation was such that they told us, "We will take your children to Crimea, treat them there (Russians were going through the yards and saying), we will treat your children, and after a month, we will return them to you, and then we will take them to school and return them to you once a month." We understood that we had no choice but to save our children. We took backpacks with their things and moved. We transported the children and ended up here in Zhytomyr. We have never regretted it.
Here we live. This is the girls' room, and you understand why they got it separately. This is my bed, here is Andriy, my son, here is Natalia, here is Halyna, and separately the Shmatenko family, my sister with her husband and children. Here is a bunk bed, which is very important because there's not much space. We had a choice: either another bed or study tables for the boys. Well, we decided that a bed would be inconvenient, and the children are studying, going to high school. There are many toys here because, you know, toys are a connection to home; they left their childhood there, but they are not to blame for it. Vera and I are teachers of the Ukrainian language, and I teach biology and chemistry. Olena is a student at the Kherson College of Culture and Arts, and she has this room. It used to be our storage, but as a creative person, she has creative chaos here; there are wigs, horns, a flag, but the most important thing is that she is comfortable here. She also draws here. There is no easel here because there is a laptop for studying, it's tight, but it works.
Olena, our daughter, paints beautiful pictures. One of the paintings was put up for a lottery, and she earned 5000 hryvnias from it, and the painting went to the winner of the lottery. Another painting was sold in the the Czech Republic. Czech media came to us, and they made interviews. And there was a second painting; it had a bright fly agaric on a dark background, and this second painting was liked by a reporter, and he bought it. All the proceeds from the sale of paintings, she donates to the needs of the military.”

UA

Розповідає Наталія Ткачук, мама Олени.“Ми приїхали з херсонської області, село Благодатне, воно знаходиться 10 км від Чорнобаївки, Чорнобаївку всі знають. Ми були на лінії вогню, саме стик ЗСУ і рашистів, ми змушені були тікати в той момент як побачили, що танки заїхали в село. Ми виїжджали двічі, ми перший раз виїхали рівно рік тому ми виїхали до моєї сестри в каховський район. Там було безпечно, хоча теж було окуповано. Ми там перебили все літо і виїхали в вересні місяці, коли зрозуміли, що наших дітей треба рятувати. А ситуація яка була, нам сказали так: «Ми ваших дітей заберемо в Крим, полікуємо там ( це расисти ходили по дворам і розказували) що ми ваших дітей полікуємо, а через місяць вам повернимо і тоді будемо возити до школи і раз у місяць повертати вам дітей». Ми зрозумілим що просто змушені рятувати дітей. Ми взяли ось по такому рюкзаку, по дітям і переїхали. Перевезли дітей і потрапили сюди в Житомир. Жодного разу не пожалкували. Ось тут ми живемо. То кімнатадоньки, ну ви зрозуміли чому її виділили окремо. Це моє ліжко, тут Андрій, мій син, тут Наталка, тут Галина і окремо родина Шматенків, це моя сестра з чоловіком і дітьми. Тут двоповерхове ліжко, це дуже важливо, бо мало місця. Був вибір або ще одне ліжко, або столи навчальні для хлопців Ну вирішили, що ліжко трохи незручно, а діти навчаються, ходять у ліцей. Нут багато іграшок, бо іграшки розумієте, це зв’язок дітей з домом, вони залишили своє дитинство там, але ж вони в цьому зовсім не винні. Ми з Вірою вчителі, української мови і я вчитель біології та хімії. Олена у нас студент херсонського коледжу культури і мистецтв, має ось таку кімнатку, це була наша кладовка, але як творча людина, у неї тут творчий безпорядок, тут є і парики і ріжки і прапор, найголовніше, що їй тут комфортно так. Тут вона і малює. Мольберта тут немає де поставити, бо тут ще ноутбук для навчання, тіснувато, але як є. Олена наша малює гарні картини. Ось ця картина була виставлена на лотерею і вона заробила 5000 грн. і ця картина пішла тому хто виграв, а ще одна картина поїхала в Чехію. До нас приїжджали чехи і вони брали інтерв’ю. І тут була друга картина, там був намальований такий яскравий мухомор на темному фоні і ця друга картина сподобалася репортеру і він придбав її. Всі кошти виручені на продажі картин, вона донатить для військових.”

DK

Fortalt af Natalia Tkachuk, Elenas mor.
“Vi kom fra Kherson-regionen, fra landsbyen Blahodatne, som ligger 10 km fra Chornobaivka. Landsbyen lå på frontlinjen, lige på grænsen mellem de ukrainske væbnede styrker og de russiske styrker. Vi blev tvunget til at rejse væk det øjeblik vi så, at tanks indtog landsbyen. Vi flygtede to gange; første gang, præcist for et år siden, tog vi til min søster i Kahovka-distriktet. Det var sikkert der, selvom det også var besat. Vi blev der hele sommeren men rejste igen i september, da vi indså, at vi skulle redde vores børn. Situationen var den, at de sagde til os: "Vi vil tage jeres børn til Krim, behandle dem der (det gik russerne gårdene og sagde), vi vil behandle jeres børn, og efter en måned vil vi returnere dem til jer, og derefter vil vi tage dem i skole og returnere dem til jer en gang om måneden." Vi forstod, at vi ikke havde noget andet valg end at redde vores børn. Vi tog rygsækken med deres ting og flyttede. Vi transporterede børnene og endte her i Zhytomyr. Vi har aldrig fortrudt det.
Her bor vi. Dette er pigernes værelse, og du forstår hvorfor de fik det separat. Dette er min seng, her er Andriy, min søn, her er Natalia, her er Halyna, og separat Shmatenko-familien, min søster med sin mand og børn. Her er en køjeseng, hvilket er meget vigtigt, fordi der ikke er meget plads. Vi havde et valg: enten en anden seng eller studieborde til drengene. Nå, vi besluttede, at en seng ville være upraktisk, og børnene studerer i gymnasiet. Der er meget legetøj her, fordi, ved du, legetøj er en forbindelse til hjemmet; de efterlod deres barndom der, men de har ikke skylden for det. Vera og jeg er lærere i det ukrainske sprog, og jeg underviser i biologi og kemi. Olena er studerende ved Kherson College of Culture and Arts, og hun har dette værelse. Det plejede at være vores pulterrum, men som kreativ person har hun et kreativt kaos her; der er parykker, horn, et flag, men det vigtigste er, at hun har det behageligt her. Hun tegner også her. Der er ikke et staffeli her, fordi der er en bærbar computer til studierne, det er småt, men det fungerer.
Olena, vores datter, maler smukke billeder. Et af hendes malerier var præmie i et lotteri, og hun tjente 5000 hryvnia på det, og dette maleri gik til vinderen, og et andet maleri blev solgt i Tjekkiet. Tjekkiske medier kom til os og lavede interviews. Og der var et andet maleri; motivet var en lys fluesvamp på en mørk baggrund, og dette andet maleri begejstrede en af reporterne, og han købte det. Alle indtægterne fra salget af malerier bliver doneret til militærets behov.”